контактні телефони:

+38 (06272) 98785

98722, 98735, 98783

Всі експонати , які ви бачите, зібрані силами студентів та викладачів технікуму протягом 9 років.
Раніше всі експонати знаходилися в іншій меншій кімнаті. А восени 2007 року директор технікуму підтримав ініціативних викладачів і виділив під музей більш світлу кімнату.

Так сталося, що керівник музею у нас декілька разів змінювався з поважних причин. Я не можу сьогодні не сказати про великий внесок у роботу музею викладача української літератури Акулової Олени Миколаївни.

Проста і світла кімната увібрала в себе все, чим був багатий побут селянської родини – заможної чи не дуже. Звичайно ж, є у всьому цьому деяка доля умовності, бо все зібрано в одній кімнаті. Але тут затишно, все наповнено любов’ю.

Гурток

На базі кімнати-музею діє гурток. І зараз слово членам гуртка. Перегорнемо сторінки минулого…

1.У нашій «Світлиці» зібрана колекція рушників.

Рушник на стіні… Давній український звичай. Не було, здається, в селі та й на Україні жодної оселі, якої б він не прикрашав. Хоч би яке убоге судилося українцю життя, а все ж ця естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях – хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна хата, - всюди палахкотіли багатством рушники. Хата без рушників, - казали в народі, - що хата без дітей.
У кожній українській хаті завжди був святий кут. Або його ще називали парадний кут, покуть, червоний кут, у якому розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющим зіллям та квітами. На цій стіні ви бачите декілька ікон та лампадку.
 

2.Олександр Довженко так писав про українську хату: «… біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без «можна?» і без «увійдіть!», житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів».

Щодо традиційного інтер’єру українського житла, то він ще із часів давньоруського періоду характеризувався типологічною єдністю. І тому українська вариста піч завжди займала внутрішній кут хати. Вона була центром житла, його душею. У народі говорили: « Без пічного вогню хата мертва». Піч – це мати в хаті, її головний оберіг. Це тепло, і затишок, і спочинок, і лікарня. У печі не лише готували страви, вона створювала особливе родинне тепло, об’єднувала навіть розварених чоловіка з жінкою, для дітей же була справжнім притулком.
 

3.Не можна уявити українську сім’ю без дітей. Колиску для дітей робили дерев’яну, її прикрашали різьбою, рушниками, а матрацик робили з квітів.

Характерною особливістю традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, володіння багатьма видами і техніками опорядження та декорування одягу.

Комплекс чоловічого селянського одягу складався із сорочки до колін, що одягалася на випуск та підперезувалась шкіряним або в’язаним поясом, а також нешироких штанів. На поясі кріпилися різні необхідні речі – кресало, гребінь, невеликий ніж. Головний убір становила валяна шапка, взуттям служили личаки або шкіряні постоли. У прохолодні пори року одягали сукняну свиту, взимку – хутряний кожух.
Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски, дерги або плахти, корсетки, свити або юпки, кожуха. Жіночі сорочки по рукавах, поликах, коміру, нагрудній частині вишивалися льняною біло - сірою або червоною та чорною ниткою.

Дівоче вбрання голови було, як правило, жінкоподібне. Віночки з роду-віку були найкращою окрасою дівчини, неодмінною ознакою українського національного одягу. Український віночок був не просто окрасою, а ще й вважався оберегом, «знахарем душі».
 

4.Україна завжди славилась своєю національною кухнею. У цій колекції представлено традиційний український посуд. Це глечики, глиняні миски, кухоль та інші. Українська кухня багата на традиції, відрізняється розмаїттям страв та їх смаковими та поживними властивостями. Однією з улюблених страв українців є вареники.

Найбільш поширеними в Україні були страви, виготовлені з рослинних складників. Узагалі щоденну їжу можна розподілити на дві групи: страви з рослин і страви тваринного походження. Українській кухні властиве приготування страв переважно способами варіння й тушкування і меншою мірою смаження й печіння, що зумовлене конструкцією української печі.

Вареники начиняли капустою, картоплею, сиром, гречаною кашею, маком, вареними і товченими сухофруктами, свіжими ягодами, вареною квасолею, перетертою калиною, урдою - кип?яченим тертим конопляним сім’ям. Вареники засмажували салом чи олією з цибулею, заправляли сметаною, ряжанкою. Їх готували з гречаної або пшеничної муки переважно у неділю, або святкові дні.

У нас теж сьогодні свято. То ж і наша піч наварила вареників.